Судова практика / Зміна запобіжного заходу Верховним Судом України під час перегляду судового рішення на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2015 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
Головуючого судді-доповідача Канигіної Г.В.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,
при секретарях: Волевач О.В., Тімчинській І.О.,
за участю: прокурора Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,
засудженого ОСОБА_3 у режимі відеоконференції, захисника ОСОБА_4,
розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою захисника ОСОБА_4 про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_3 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,
у с т а н о в и в:
Апеляційний суд Харківської області вироком від 4 липня 2012 року засудив ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканцяАДРЕСА_1 такого, що судимості не має, за пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 4208 гривень 56 копійок судових витрат за проведення експертиз.
Вирішено питання про речові докази.
Суд визнав ОСОБА_3 винуватим та засудив за те, що він 27 червня 2008 року приблизно о 3 годині в стані алкогольного сп'яніння проник до приватного домоволодіння АДРЕСА_2 де проживав ОСОБА_5, з метою вбивства останнього через конфлікт, який виник з приводу спадщини на вказане помешкання між тещею засудженого - ОСОБА_6 та потерпілим.
Діючи з корисливих мотивів, бажаючи покращити свої умови проживання, ОСОБА_3 знайденою на подвір'ї сапкою розбив вікно веранди та проник до будинку, де на кухні зустрівся з ОСОБА_5 З метою вбивства потерпілого ОСОБА_3 заздалегідь приготованим ножем, який приніс із собою, завдав ОСОБА_5 удар у живіт. Потерпілий, намагаючись втекти, прослідував до вхідних дверей, однак ОСОБА_3 наздогнав його та завдав чисельних ударів ножем у грудну клітку, шию та кінцівки. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер на місці події. Причиною смерті потерпілого стала гостра крововтрата (геморагічний шок).
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 22 січня 2013 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та прокурора залишив без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Відхиляючи доводи касаційної скарги засудженого, касаційний суд зазначив, що істотних порушень кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів виявлено не було. Всі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.
Касаційний суд також погодився з рішенням суду першої інстанції про визнання неспроможними доводів ОСОБА_3 про обмовлення себе саме через застосування до нього незаконних методів слідства.
2 лютого 2012 року засуджений ОСОБА_3 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - Суд), у якій зазначав, що під час провадження у справі щодо нього були порушені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Суд рішенням у справі «ОСОБА_3 та ОСОБА_43 проти України» від 18 червня 2015 року, яке набуло статусу остаточного 18 вересня 2015 року, констатував порушення матеріального й процесуального аспектів статті 3 Конвенції у зв'язку з жорстоким поводженням працівників міліції з ОСОБА_3 та відсутністю ефективного розслідування за скаргами на жорстоке поводження відповідно, а також пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з обмеженням прав заявника не свідчити проти себе та на правову допомогу під час первинних допитів у міліції.
За змістом заяви захисник ОСОБА_4, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_3, порушує питання про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 4 липня 2012 року та ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року щодо ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
На обґрунтування підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України захисник у заяві посилається на рішення Суду у справі «ОСОБА_3 та ОСОБА_43 проти України» від 18 червня 2015 року (заява № 10705/12).
Указуючи на порушення Конвенції, констатовані у наведеному вище рішенні, та даючи свою оцінку доказам у справі, захисник наполягає на непричетності засудженого ОСОБА_3 до вчинення злочину, за який його засуджено. Просить скасувати вирок апеляційного суду та ухвалу касаційного суду, а справу направити на новий судовий розгляд.
Верховний Суд України заслухав суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4, які висловили доводи на підтримання заяви (захисник також просив обрати засудженому запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, а засуджений заявив клопотання про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який захід) прокурора, який вважав, що вимоги заяви слід задовольнити: скасувати судові рішення щодо ОСОБА_3, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції; прохання ж про обрання та зміну запобіжного заходу залишити без задоволення, дослідив матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорив доводи заяви й дійшов висновку про таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 445 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
Правовими гарантіями держави є внормовані і формалізовані нею обов'язкові принципи (норми), які забезпечують реалізацію прав і свобод відповідно до нормативних приписів їх здійснення, а також їх охорону та захист.
Стаття 3 Конвенції гарантує, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Відповідно до положень статті 6 Конвенції: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (пункт 1); кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (підпункт «с» пункту 3).
За змістом статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Суду проти України, регулює Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон).
На підставі глави 3 Закону констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів. Відповідно до статті 10 зазначеного Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції ; б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Як убачається із матеріалів кримінальної справи, 27 червня 2008 року було виявлено труп ОСОБА_5 зі слідами насильницької смерті. Того ж дня порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК.
У подальшому від ОСОБА_3 було відібрано пояснення (без дати та часу), у якому він заявляв, що не має жодного відношення до вбивства ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3 надав пояснення (без часу) про те, що саме він вбив ОСОБА_5 й розповів про обставини вбивства. Того ж дня щодо ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК.
28 червня 2008 року о 20 годині під час затримання ОСОБА_3 в порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) він заявив, що потребує послуг адвоката. Того ж дня з 20 години по 20 годину 15 хвилин до участі у справі для захисту прав і законних інтересів ОСОБА_3 допущено адвоката ОСОБА_7 та в присутності останнього з 20 години 25 хвилин по 21 годину 42 хвилини проведено допит ОСОБА_3 як підозрюваного. Під час цього допиту ОСОБА_3 підтвердив свою причетність до вбивства ОСОБА_5 та розповів про обставини вчинення злочину.
30 червня 2008 року з 12 години 45 хвилин по 14 годину 45 хвилин з ОСОБА_3 було проведено відтворення обстановки та обставин події. Під час слідчої дії в присутності захисника ОСОБА_3 показав на місці обставини вбивства. Того ж дня з 15 години 25 хвилин по 16 годину ОСОБА_3 допитано як обвинуваченого. Саме під час цього допиту ОСОБА_3 заявив про свою непричетність до вбивства ОСОБА_5 та повідомив, що попередні показання, в яких він визнавав свою вину, надав внаслідок застосування до нього насильства з боку працівників міліції.
За фактом застосування незаконних методів слідства неодноразово ухвалювалися постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, які скасовувалися вищестоящими органами або судом через неповноту перевірки доводів ОСОБА_3
За результатами перевірок прокуратура Харківської області постановою 22 жовтня 2012 року відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції за скаргами ОСОБА_3
У подальшому 1 липня 2008 року прокурор Фрунзенського району м. Харкова відмовив у задоволенні клопотання слідчого про обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та ухвалив постанову про скасування постанови про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого за частиною першої статті 115 КК.
Того ж дня приблизно о 22 годині 40 хвилин заступник прокурора Фрунзенського району м. Харкова відбирав пояснення від ОСОБА_3 та ОСОБА_8 щодо протиправних дій працівників міліції. У цей час до службового кабінету заступника прокурора увірвалися працівники Фрунзенського РВ ГУМВС України в Харківській області, які із застосуванням сили вивели з кабінету й повели у невідомому напрямку ОСОБА_3 та ОСОБА_8
Того ж дня приблизно о 23 годині 15 хвилин заступником прокурора було проведено перевірку приміщення Фрунзенського РВ, у ході якої в секторі карного розшуку в приміщенні кабінету № 17 була виявлена ОСОБА_8, а ОСОБА_3 виявлено не було.
За даним фактом 2 липня 2008 року прокурором Фрунзенського району м. Харкова щодо працівників міліції ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК.
Справа неодноразово закривалася, а закриття скасовувалося судом через неповноту розслідування.
22 жовтня 2012 року прокуратура Харківської області знову закрила кримінальну справу щодо працівників міліції.
Визнаючи порушення матеріального аспекту положень статті 3 Конвенції, у мотивувальній частині рішення Суд нагадав, що під час провадження на підставі Конвенції не у всіх справах неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження). Коли вся чи значна частина інформації щодо подій, про які йдеться, відома виключно органам влади, - як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, - і коли у таких осіб під час їх ув'язнення з'являються тілесні ушкодження або якщо вони помирають, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції щодо фактів.
У такому випадку, зазначив Суд, тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення.
Проаналізувавши медичні документи, Суд дійшов висновку, що заявнику було завдано синців та саден під час перебування під вартою у міліції. Висновки трьох судово-медичних експертиз щодо можливості заподіяння тілесних ушкоджень заявнику у час та за обставин, вказаних ним, не було спростовано. Суд вважає, що держава є відповідальною за ці тілесні ушкодження.
Щодо встановленого факту, що ввечері 1 липня 2008 року заявника насильно забрали з кабінету прокурора, незважаючи на незгоду останнього, Суд зазначив, що прокуратура не змогла захистити заявника від фактичного викрадення. Суд вважає, що навіть якщо заявник і не зазнав жорстокого поводження із застосуванням сили як такого під час зазначених вище подій, він вочевидь зазнав тривоги та страху, а також відчував суцільну безпорадність та уразливість.
Констатуючи порушення процесуального аспекту положень статті 3 Конвенції, у мотивувальній частині рішення Суд наголосив, що коли особа висуває небезпідставну скаргу про жорстоке з нею поводження, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції гарантувати кожному права і свободи, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.
Суд зазначив, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатись на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень.
Суд зауважив, що розслідування за скаргами заявника на національному рівні тривало понад чотири роки (з липня 2008 року до жовтня 2012 року) і закінчилося відмовою органів прокуратури у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Також зазначив, що до ухвал вищезазначеної постанови розслідування закривалося та повторно проводилося приблизно вісім разів, кожного разу у зв'язку з невдоволенням органів влади внаслідок його неповноти.
Суд дійшов висновку, що національні органи влади не виконали свій процесуальний обов'язок провести ефективне розслідування за скаргами на жорстоке поводження.
Щодо порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції Суд нагадав, що право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо визнавальні показання, отримані під час допиту правоохоронними органами без доступу до захисника, використовуватимуться з метою засудження особи.
Суд послідовно розглядав забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах як процесуальну гарантію права не свідчити проти себе та як основоположну гарантію недопущення жорстокого поводження, відмічаючи особливу уразливість обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію та зіштовхується з положеннями кримінального законодавства, що ускладнюються. Будь-який виняток щодо реалізації цього права має бути чітко визначено, а його застосування має бути суворо обмежено в часі. Ці принципи є особливо актуальними у справах з обвинуваченнями у вчиненні тяжких злочинів, бо саме у випадку, коли особі загрожує найсуворіше покарання, демократичні суспільства мають максимально можливою мірою забезпечувати її право на справедливий судовий розгляд.
Так, у справі щодо ОСОБА_3 Суд встановив, що право заявника на правову допомогу було обмежено, оскільки йому було надано правову допомогу захисника лише пізно ввечері 28 червня 2008 року перед повторним допитом.
Суд визнав встановленим той факт, що заявник зазнав жорстокого поводження під час допиту 28 червня 2008 року, внаслідок чого надав визнавальні показання.
Крім того, зважаючи на те, що заявника вперше було допитано у присутності захисника лише через кілька годин після жорстокого поводження з ним, Суд не вважає малоймовірним той факт, що заявник все ще знаходився під впливом цього жорстокого поводження.
Та обставина, що лише через сорок хвилин після завершення відтворення обстановки і обставин події, що відбулося 30 червня 2008 року, заявник відмовився від своїх визнавальних показань та вирішив подати скаргу на жорстоке з ним поводження, на думку Суду, свідчить про те, що лише тоді він отримав можливість поговорити зі своїм захисником наодинці.
Суд також зазначив, що національні суди не встановили переконливо, що визнавальні показання було надано абсолютно добровільно. Незважаючи на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ одного разу скасував вирок суду першої інстанції внаслідок неналежного розгляду скарги заявника на жорстоке поводження, у наступному вироку відсутні жодні ознаки того, що у зв'язку з цим було вжито будь-яких подальших заходів.
Тому Суд дійшов висновку, що право ОСОБА_3 не свідчити проти себе та його право на правову допомогу були неналежним чином обмежені під час його первинних допитів у міліції та що ці обмеження не були виправлені під час судового розгляду його справи.
Комітет міністрів Ради Європи у Рекомендації від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо: коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту, і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
У пункті 116 згаданого вище рішення Суд зазначив, що у випадку, коли особу, як це мало місце у цій справі, було засуджено судом за результатами провадження у справі, що не відповідало вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення за загальним принципом може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника.
Відповідно до положень частини третьої статті 455 КПК за наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 КПК, Верховний Суд України має право, у тому числі, скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Враховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 18 червня 2015 року у справі «ОСОБА_3 та ОСОБА_43 проти України», констатовані ним порушення Конвенції, які були допущені й судом першої інстанції, Верховний Суд України дійшов висновку, що обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану ОСОБА_3 можливе шляхом скасування як рішення суду касаційної інстанції, так і вироку суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
Що стосується прохання захисника ОСОБА_4 про обрання ОСОБА_3 міри запобіжного заходу, не пов'язаної з позбавленням волі, а також клопотання засудженого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який захід, то це питання, виходячи із системного аналізу чинного національного та міжнародного законодавства, не належить до повноважень Верховного Суду України під час перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 КПК.
Запобіжні заходи є видом заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Відповідно до положень статей 176, 177 КПК запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного та обвинуваченого (за КПК 1960 року - також до підсудного), під час судового провадження вони застосовуються судом за клопотанням прокурора (стаття 176 КПК).
Приписи статті 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд України, згідно зі статтею 444 КПК, переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Підстави перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, визначені в статті 445 КПК. Пункт 4 частини першої цієї статті передбачає перегляд таких рішень у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Виходячи із обов'язковості виконання Україною рішень Суду, Верховний Суд України, згідно із міжнародними зобов'язаннями України, переглядаючи судові рішення із зазначеної підстави, має вирішити питання стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру та прийняти рішення про відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану заявника, у тому числі щодо повторного розгляду, включаючи поновлення провадження.
Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
Заяву захисника ОСОБА_4 задовольнити.
Вирок Апеляційного суду Харківської області від 4 липня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
Головуючий Г.В. Канигіна
Судді: В.П. Барбара Н.П. Лященко І.С. Берднік В.Л. Маринченко О.Ф. Волков Л.І. Охрімчук С.М. Вус В.Ф. Пивовар Л.Ф. Глос О.І. Потильчак Т.В. Гошовська Б.М. Пошва М.І. Гриців О.Б. Прокопенко В.І. Гуменюк Я.М. Романюк А.А. Ємець І.Л. Самсін Т.Є. Жайворонок Ю.Л. Сенін В.В. Заголдний В.М. Сімоненко Є.І. Ковтюк О.О. Терлецький П.І. Колесник І.Б. Шицький М.Є. Короткевич В.Ф. Школяров О.В. Кривенда А.Г. Ярема О.Т. Кузьменко
назад до переліку судових рішень
